Церковні канони, які були порушені Константинопольською Церквою з призначенням Екзархів на Україну, без погодження автономної єдиної канонічної Церкви на Україні УПЦ.

Правила святих апостолів

Правило 33

Не приймати нікого з чужих єпископів, чи пресвітерів, чи дияконів без представницької грамоти; і, коли вона подана буде, ретельно її вивчити. Якщо будуть проповідники благочестя, нехай приймаються, якщо ж ні, подайте їм що потрібно, але у спілкування не приймайте, тому що багато буває підробок.

Правило 34

Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї. Але і перший нічого нехай не робить без погодження з усіма, бо так виявиться однодумність, і прославиться Бог через Господа у Святому Духові, Отець, і Син, і Святий Дух.

Правила Вселенських Соборів

Правила 318-ти святих отців прийнятих на першому Вселенському Соборі в 325-му році у Нікеї

Правило 15

З причини багатьох смут і заворушень, що відбуваються, розсудили за благо повністю припинити звичай, який усупереч апостольському правилу встановився у деяких місцях: аби з міста в місто не переходив ні єпископ, ні пресвітер, ні диякон. Якщо ж хтось, після цієї постанови Святого і Великого собору, подібне вчинив, зробить з собою подібну справу, розпорядження нехай буде зовсім недійсним, і той що перейшов, нехай буде повернений у церкву, для якої був рукоположений у єпископа, чи пресвітера, чи диякона.

Правила прийняті на другому Вселенському Соборі в 381-му році у Константинополі.

Правило 2

Єпархіальні єпископи нехай не поширюють своєї влади на церкви поза межами своєї області, і нехай не змішують церков, але, згідно з правилами, Олександрійський єпископ нехай керує тільки Єгипетськими церквами; єпископи східні нехай керують тільки на Сході, зі збереженням переваг Антиохійської церкви, визнаних Нікейськими правилами; також єпископи області Асійської нехай керують тільки в Асії; єпископи понтійські нехай мають у своєму віданні справи тільки Понтійської області, фракійські — тільки Фракії. Не бувши запрошеними, єпископи нехай не переходять межі своєї області для рукопокладання або якогось іншого церковного розпорядження. При збереженні ж вищенаписаного правила про церковні області, явним є, що справами кожної області керувати буде Собор тієї ж області, як визначено у Нікеї. Церкви ж Божі в іноплемінних народів, мають бути керовані за звичаєм, якого донині дотримувалися, від отців.

Правила 200-ті святих отців прийняті на Третьому Вселенському Соборі в 431-му році у Ефесі.

Правило 8

Справу, яку всупереч постановам церковним і правилам святих апостолів нововводять і котра посягає на свободу всіх, сповістив богоулюблений соєпископ Ригін, і разом з ним благоговійніші єпископи Кіпрської області, Зинон і Євагрій. Заради цього, оскільки суспільні хвороби вимагають найсильнішого лікувального засобу як такі, що особливо велику шкоду наносять, тим більше, що і давнього звичаю не було, щоб єпископ міста Антиохії звершував поставлення на Кіпрі, як письмово й усно сповістили нам благоговійніші мужі, котрі прийшли до святого Собору, тому керівники у святих Кіпрських церквах нехай мають свободу, без зазіхання на них та без утисків їх, за правилами святих отців і за стародавнім звичаєм, самі звершувати поставлення благоговійніших єпископів. Те саме нехай зберігається і в інших областях, і повсюдно в єпархіях, аби ніхто із богоулюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, котра раніше від самого початку не була під рукою його або його попередників, але якщо хто посягнув і насильно підпорядкував собі якусь єпархію, нехай її поверне, аби не порушувалися правила святих отців: нехай не закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади. І щоб поступово, непомітно, не втратили тієї свободи, котру дарував нам кров’ю Своєю Господь наш Іісус Христос, Визволитель усіх людей. Отже святому і Вселенському Собору вгодно, аби всяка єпархія зберігала у чистоті і без утисків від початку належні їй права, за звичаєм, що здавна утвердився. Кожен митрополит, щоб особисто переконатися, без перешкод може взяти список цієї постанови. Якщо ж хтось запропонує постанову супротивну тому, що нині визначено, вгодно всьому Святому і Вселенському Собору: нехай воно буде недійсним.

Правила Святого Помісного Собора Антіохійського

Правило 13

Ніякий єпископ нехай не насмілюється з однієї єпархії до іншої переходити, ні поставляти будь-кого у церкві її для звершення священнослужіння, або з собою інших приводити, хіба що прибуде, будучи запрошеним грамотами митрополита і разом з ним єпископів, в область котрих приходить. Якщо ж, не будучи ніким запрошений, з порушенням встановленого порядку піде для рукопокладання когось та для влаштування церковних справ, не належних йому, то все зроблене ним нехай буде недійсним; а він, за безчинство своє і за безрозсудне починання, нехай понесе відповідне покарання, через термінове виключення зі свого чину святим собором.

Правила Святого Сардикійського Помісного Собора

Правило 3

Необхідно і це приєднати, нехай ніхто з єпископів не переходить зі своєї области до іншої области, в якій є свої єпископи, хіба що тільки буде покликаний від братів, що знаходяться у ній, щоби не думали зачиняти двері любові. Подобає ж і це передбачити: якщо у якійсь області хтось з єпископів має справу з братом своїм та спів єпископом, то ніхто з них нехай не прикликає у посередники єпископів з іншої області. Якщо ж хтось із єпископів, у якійсь справі, виявиться осуджуваним, але надумає не неправу мати справу, а праведну, і якщо знову відновиться суд, то, якщо завгодно вам, любов’ю вшануємо пам’ять Петра апостола, і нехай напишеться від цих, що судили до Юлія, єпископа Римського, нехай відновиться, якщо потрібно, суд через найближчих до тієї области єпископів, і нехай призначить він розглядачів справи. Якщо ж звинувачуваний не зможе представити свою справу як таку, що вимагає повторного вивчення, то один раз присуджене нехай не порушується, але, що зроблено, те нехай буде твердим.(( 6-те пр. І Вс. С., згідно давнього звичаю Церкви, у підпорядкування Римського єпископа, віддав багато областей на Заході, відповідно як і Олександрійському та Антиохійському єпископам, віддав керівництво на півдні і сході Згідно цього правила, Осій, єпископ Іспанського міста Кордуби, що належить до юрисдикції Римського єпископа, запропонував, щоб на його розгляд і відносили всі сумнівні справи Західних областей, не відступаючи від 6-го пр. І Вс. С.))

Правило 11

Єпископ, коли з одного міста переходить в інше місто, або з однієї области в іншу, заради марнославства дбаючи про власну похвалу або про звершення богослужіння із більшою важністю, й хоче пробути там якомога довший час, тоді як єпископ того міста не вправний у вченні, то нехай не зневажає його, і не проповідує часто, намагаючись посоромити та принизити лице місцевого єпископа. Бо цей привід зазвичай призводить до збентеження, і такою хитрістю єпископ намагається чужий престіл собі призаручити й привласнити, без коливання залишаючи доручену йому церкву та переходячи до іншої. Отже необхідно на це визначити певний час: оскільки і не приймати єпископа, здалося б справою не людинолюбною і жорстокою. При цьому згадайте, що в попередні часи отці наші визначили: якщо хтось мирянин, перебуваючи у місті, в три недільні дні, протягом трьох седмиць, не прийде на зібрання, нехай буде позбавлений спілкування церковного. Отже, якщо це постановлено про мирян, то не слід, не пристойно, і не корисно єпископу, який не має ніякої нагальної потреби або важливої справи, залишати свою церкву на більш тривалий час, і засмучувати довірений йому народ. Всі єпископи сказали: і ця думка є правильною.

Правило 12

Деякі з братів та співєпископів у містах, до котрих вони поставляються у єпископи, мають, очевидно, дуже малу власність, що їм належить, а в інших містах (єпископи мають) маєтки великі, з яких можуть допомагати бідним. Вважаю, що, коли вони захочуть прийти до своїх маєтків, і зібрати плоди, то слід дозволити їм це з тим, щоб вони три недільні дні, тобто, три седмиці перебували у своїх володіннях, але щоб у найближчій церкві, у котрій звершує службу пресвітер, були присутніми і служили, щоб не стати такими, хто залишився без церковного богослужіння, і щоб не часто приходили до міста, в якому є єпископ. Бо таким чином, і власні їхні справи не зазнають ніякої шкоди від їхньої відсутности, й очевидно уникнуть вони звинувачень у гордині та марнославстві. Всі єпископи сказали: угодна і ця постанова.

Трульський собор в Константинополі.

Правило 20

Нехай не буде дозволено єпископу в іншому місті, яке йому не належить, привселюдно повчати. Якщо ж хтось викритим буде у тому, що творить це: нехай буде відсторонений від єпископства, і нехай звершує служіння пресвітерства.

Та інших канонів…